Голунь (Більське городище)

Більське городище унікальна пам’ятка археології, одне з найбільших городищ Європи доби раннього залізного віку, розташоване в Котелевському й Зіньківському районах Полтавської та Охтирському районі Сумської області. Величезний археологічний комплекс, що включає три укріплення – Західне, Східне і Куземинське, Велике укріплення Більського городища, курганні некрополі в урочищах Скоробір, Осняги, Марченки, Перещепине та інші численні поселення скітської доби, займає площу понад 8000 гектарів.

    Городище на сході обмежене р. Ворскла, а на заході – р. Суха Грунь, що відноситься вже до басейну ріки Псел. За своєю формую укріплення Великого Більського городища наближаються до трикутника, основа якого перевернута до півночі. Приблизно за його широтною віссю, з боків знаходяться два додаткові укріплення Східне (довжина валів за даними Б.Шрамка – 3870 м) та Західне (протяжність валів – 3270 м), а в північно-східному куті городища – третє Куземинське укріплення (вали довжиною 898 м). На захід і південь від городища розташовані величезні курганні некрополі скитського часу – Осняги, Скоробір, Саранчеве поле, Перещепине, які налічують сотні насипів. Кілька невеликих могильників знаходяться безпосередньо на території Великого Більського городища, у його південній частині та на північ і схід від Західного укріплення. Окремі кургани та їх групи прилягають до Великого Більського городища з півдня.

    Оборонні споруди Більського городища складаються з валу та рову. Нині вал на окремих найбільш збережених ділянках, зокрема на Західному укріпленні, сягає у висоту до 8-9 м, на інших – вона становить 4-5 м. Рів майже зовсім заплив. За археологічними даними, захисний мур городища складався із земляного насипу та дерев’яної конструкції у вигляді вертикальної огорожі, що була вищою за насип і цілком прикривала захисників городища, які розміщувалися на верхній площині насипу чи дерев’яних настилах уздовж стін. Рів мав сплощене дно, яке давало можливість непомітно для ворога пересуватись загонам. Глибина рову – 5-6 м, його ширина у нижній частині – від 1,1 до 5 м. Біля в’їзду у городище були побудовані спеціальні брами з надворотними баштами.

    Городище побудоване на високому плато. Це також позитивно позначалося на його захисних якостях. Особливо крутим є схил правого корінного берега, що веде від валів до долини Ворскли. Навіть автомобіль з натугою долає крутий і звивистий серпантин асфальтової дороги від ріки до села, яка, безумовно, прокладена на місці стародавнього узвозу. А за непогоди цей шлях взагалі стає непридатним.

    Проте ні міцні мури, ні вигідне розташування не змогли захистити укріплення від ворогів. У товщі решток сучасного валу простежуються сліди кількох етапів руйнувань чи пожеж, а також відбудов захисних конструкцій городища, які свідчать про штурми фортеці, чи окремих ділянок укріплень.
    Протяжність валів Західного укріплення за останнім перемірюванням складає 3523 м; загальна площа для Західного укріплення становить разом із валами 95 га, Східного – 85 га, Куземинського – до 15 га, Великого укріплення – 4818 га, тобто, в цілому весь комплекс городища займає площу 5013 га.
    Значна територія Великого укріплення Більського городища була заселена нерівномірно, хоча більш-менш придатні ділянки мисоподібних виступів плато, рівні пануючі підвищення, вододілів та широкі тераси вздовж струмків-водозборів басейну Псла у Ворсклянсько-Грунському межиріччі свого часу рясніли селищами населення скіфської доби. На території власне Великого городища зафіксовані залишки близько двох десятків поселень.
    Встановлено, що деякі з житлових споруд були двокамерними, іноді включали у захищену обсягами стін площу своєрідні погрібки-льохи, господарські ями. Площа таких будівель коливались від 16 до 30 м2. Принаймні частина з них була двоповерховими – нижній ярус використовувався під хлів чи господарське приміщення, а верхній – як житло. Окрім наземних жител, будувалися й землянки. Обов’язковим елементом їх облаштування, як і наземних жител, було глинобитне каркасне вогнище – своєрідна піч. У багатьох житлових будівлях виявлені також залишки домашніх вівтарів. Вони мали вигляд невисоких циліндрів діаметром близько півметра, вирівняна верхня площина яких була випалена, побілена, інколи розмальована мінеральними фарбами. Поруч з вівтарями знайдено різні культові вироби глиняні моделі зерен, антропоморфні, орнітоморфні та зооморфні глиняні статуетки, залишки дерев’яних чаш тощо. Часом групи статуеток складали цілі ритуальні композиції, що імітували сцени культових церемоній.
    Громадська архітектура репрезентована залишками святилища та храма, що виявлені під час розкопок Східного укріплення, святилище займало площу приблизно 260х40 м. Тут було зведено численні жертовники та викопані біля них ями, у яких знаходилися залишки пожертв, зокрема, таких же як і біля домашніх вівтарів, велика кількість глиняних статуеток. Глиняний жертовник було побудовано також посередині невеликого дерев’яного храму з колонами біля входу.

    Для Західного укріплення, імовірно було характерним кущово-садибне планування. Значні площі на ньому займають понад 50 зольників – великих куп попелу, решток дерев’яного вугілля, господарських і харчових покидьків тощо висотою 0,5-2,2 м та діаметром 10-45 м. Зольники також слугували місцем відправлення культів Богам – покровителям дому і сім’ї. Під насипами досліджених попелищ виявлені полишені свого часу великі житлові споруди, землянки, присадибні вівтарі, в тому числі викладені з каменю, рештки господарських будівель, печей.